30. 04. 20

Математика 5Б

1. Вчити таблицю ділення на 9. 

9 : 9 = 1

27 : 9 = 3

36 : 9 = 4

45 : 9 = 5

54 : 9 = 6

63 : 9 = 7

72 : 9 = 8

81 : 9 = 9

90 : 9 = 10

2. Виконай завдання

Українська література 5Б

1. Читати

''Васильків портрет'' Слабошпицького Михайла

У Василька тато — художник.

Якось, коли вони сиділи на кухні за вечерею, він сказав:

— Треба написати Васильків портрет. Якраз до виставки встигну.

— Давно пора,— обізвалася мама.— Бо виросте хлопець, а ми й не матимемо його дитячого портрета.

Так усе і почалося.

Тепер Василько не йшов зранку в дитсадок. Батько брав його з собою в майстерню.

Спершу Василькові було там дуже цікаво. У майстерні повно-повнісінько картин, поставлених одна біля одної. Он — бузок. Наче справжній, тільки запаху не чути. Он — яблука на столі: Так і хочеться простягти руку й узяти одне. Он — вулиця під дощем. Начеб її у вікно побачив. А ось мама дивиться на нього з полотна. Ніби зараз скаже: “Васильку, я так мрію, що ти будеш слухняним хлопчиком…”

Але коли батько почав малювати, Василькові вже тут зовсім не подобалося. Сиди, дивися у вікно, навіть не поворухнися.

Суцільна мука! Краще вже в садок ходити.

— А як же ти думав,— казав батько,— позувати — це теж дуже складна робота.

Василько зітхав і мовчав. Чекав, коли тато нарешті відкладе пензель і промовчить.

— Перерва.

Шкода, що ті перерви робилися рідко і були дуже короткі. Не встигне він подивитися альбом із цікавими малюнками, як тато вже наказує:

— До роботи, до роботи.

Василько знову сідав біля вікна, а тато ставав біля мольберта і весело насвистував або робив йому зауваження:

— Не рухай плечима.

Або:

— Не опускай так низько голову.

Чи:

— Не відводь очей од вікна.

“Кажуть, що дитинство — найкраща пора,— думав Василько.— Яка там найкраща, коли тебе так мучать. От як виросту — ніколи не буду художником”.

— Тату, мені вже набридло…

— Потерпи трохи — буде гарний портрет.

— Скільки можна терпіти? Вже немає сил. Краще пішли б до фотографа! У нього клац — і готово.

— Фотографія — це зовсім інше.

— Я хочу їсти,— просить Василько. Знає, що тепер уже тато перерве роботу.

Отак вони й працювали аж до того дня, коли портрет було закінчено.

Глянув Василько на себе й одразу ж упізнав: це справді він. І як це в тата виходить?

— Недарма терпів? — запитав, усміхаючись, тато.

— Ага,— тільки й мовив Василько, зсе ще розглядаючи портрет.

На полотні він виглядав у вікно, начеб бачив там щось дуже цікаве. Аж рота розкрив.

Потім була татова виставка. На стінах величезного залу повісили його картини. Прийшло багато людей. Вони тисли татові руку.

— А нашого тата всі знають,— здивовано сказав мамі Василько.

— Бо наш тато відомий художник.

— Я думав, знають лише космонавтів або артистів…

— Знають, сину, всіх людей, які добре роблять свою справу.

Василько ходив з людьми поміж картинами.

На картини він не дивився, бо вже знав їх. Дивився на людей. Слухав, як вони хвалили батькові картини.

— Який гарний хлопчик! — почув чийсь голос біля свого портрета.— А, це син художника, тут підписано…

Біля портрета стояла жінка з таким хлопчиком, як Василько.

— Бачиш,— казала йому жінка,— який він уважний, цей син художника, і, мабуть, дуже-дуже слухняний.

Василькові чомусь стало соромно. І він одступив убік.

Василько добре знає, що він і неуважний, і неслухняний. Он як часто мама на нього сердиться через це.

Додому вони поверталися втрьох.

— Сподобалося тобі, сину, на татовій виставці? — запитала мама.

— Сподобалося,— сказав тихо.

— А що найбільше сподобалося?

— Все найбільше сподобалося.

А потім заглянув мамі в очі й сказав:

— Я буду дуже уважним і слухняним…

Мама здивовано подивилась на нього. А він додав:

— Таким, як там… на портреті. От побачиш!

Хужожник- творчий працівник в галузі образотворчого истецтва. Людина, яка малює картини. 

Портрет- намальоване зображення людини.

Бузок- квітучий чагарник, відноситься до відділу квіткові, класу дводольні, порядку губоцвіті, сімейству маслинові, роду бузок.

Мольберт- підставка, на якій художник установлює полотно для малювання

2. Відповісти на запитання.

Яким вирішив стати Василько, після відвідування Татової виставки?

Соціально-побутове орієнтування 5Б

Що таке толерантність

У перекладі з латинської «tolerance» означає «терпіння».

Це слово в медицині позначає здатність організму переносити вплив тих чи інших чинників. У суспільстві толерантність означає терпимість до інших думок, поглядів, традицій.

Життя суспільства, як і життя окремої людини, ґрунтується на впливі ідей, поглядів, теорій. За часи історії людства їх промайнуло чимало. Вони оволодівали розумом людей на більший чи менший термін. Деякі з них закликали до барикад, призводили до війн, ставали підставою для створення «образу ворога» з іншого народу.

Але з розвитком суспільства до людей прийшло розуміння, що Земля не є надто великою, вона – наш спільний дім, всі люди в якому – сусіди. А для того, щоб людство успішно розвивалося, треба знаходити спільну мову. У безмежному морі різноманітних культур, релігій, думок, ідей, що належать людям різних країн на планеті, на допомогу має прийти «рятувальне коло» толерантності. Ще у ХVIII ст. французький філософ-просвітитель Франсуа-Марі Вольтер сказав свою знамениту фразу: «Ваша думка для мене глибоко ворожа, але за Ваше право висловити її я готовий віддати своє життя».

Толерантність – це повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Також толерантність – це єдність у різноманітті, те, що переходу від війни до культури миру. Для громадян це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини.

Сьогодні толерантність – яскравий показник ступеню демократичності кожної держави й одна з умов її розвитку. Політична толерантність є основою для плідних міжнародних відносин.

Для того, щоб досягти успіху у власному житті, не витрачати сил на конфлікти, «побутові війни», кожному доцільно сформувати у собі толерантність як рису характеру. Для цього необхідно:

• бути готовими до того, що всі люди різні – не кращі й гірші, а просто різні;
• навчитися сприймати людей такими, якими вони є, не намагаючись змінити в них те, що нам не подобається;
• цінувати в кожній людині особистість і поважати її думки, почуття, переконання незалежно від того, чи збігаються вони з нашими;
• зберігати «власне обличчя», знайти себе і за будь-яких обставин залишатися собою.

Для закріплення дивись ролик 

Ритміка 5Б

Повторюємо ритмічні вправи